Не смотря на то, что очень часто врачи нам спасают Жизнь, они не
должны забывать о своих правах и обязанностях, которые согласно
законодательству Украины, на них возложены.
По просьбам посетителей
нашего сайта мы открываем этот раздел для того, чтобы люди знали, что
они в праве потребовать от современной медицины. Связано это с тем, что
сегодня дошло до того, что некоторые мед. учреждения вынуждают
пациентов покупать медикаменты, которые обязаны выдавать бесплатно.
Ознакомиться с медицинским законодательством Украины можно на сайте «Міністерства охорони здоров’я України»
http://www.moz.gov.ua
Закон України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я»
Предлагаем вашему вниманию некоторые статьи из закона "про права та обов’язки лікарів", одни из самих интерестных, на наш взгляд.
Например, знаете ли Вы, что сами можете выбирать тех врачей и
клинику, где вам нравится лечиться? Нет? Тогда читайте дальше…
Стаття 11. Вищий обов’язок лікаря – збереження життя пацієнта
1.Життя пацієнта – це найвища цінність, на збереження якої
повинна бути спрямована професійна діяльність лікаря (медичного
працівника). Збереження життя пацієнта повинно розглядатися лікарем у
поєднанні зі збереженням якості життя, найбільш високої за існуючих
умов.
2. З моменту своєї згоди на звертання хворого лікар бере на себе
особисту моральну відповідальність щодо забезпечення останнього
необхідною медичною допомогою.
3. Лікар повинен стежити за виконанням пацієнтом (суб’єктом
діяльності у сфері охорони здоров’я) призначених медичних
приписів.
4. Лікар зобов’язаний сприяти реалізації права пацієнта на одержання ним адекватної медичної допомоги.
Стаття 12. Лікар зобов’язаний діяти на благо пацієнта
1.
Принцип „роби благо” вимагає позитивних дій з боку лікаря
щодо запобігання або виправлення шкоди. Заклик „робити
благо” припускає не тільки практичну діяльність, але й почуття та
емоції лікаря, що реалізуються співчуттям до хворого.
2.
Лікар зобов’язаний (у межах можливого) використовувати всі
необхідні для досягнення блага засоби, сучасні методи діагностики і
терапії, у разі потреби – звертатися до інших спеціалістів.
3. Лікар дитримується взятих на себе моральних зобов’язань
стосовно пацієнта навіть у тому випадку, якщо він у силу певних причин
не в змозі надати адекватну медичну допомогу.
4. У всіх випадках, коли погляди пацієнта на процес лікування в чомусь
відрізняються від думки лікаря, останній, незважаючи на це, повинен
пригнути полегшити страждання свого хворого, морально його підтримати.
Стаття 13. У ставленні до пацієнта лікар повинен виходити з принципу „не нашкодь”
1.Лікар не має права піддівати пацієнта невиправданому ризику.
2. Лікар зобов’язаний зіставляти потенційну користь з можливими
ускладненнями передбачуваного втручання, особливо в тих випадках, коли
обстеження чи лікування приносить фізичні чи психічні страждання
пацієнтові.
3. Лікар не може пропонувати хворому лікувальних засобів чи процедур,
що не набулт широкого розповсюдження або підтвердження своєї
лікувальної ефективності в медичній практиці. Дискредитовані наукові
підходи не повинні застосовуватися в лікуванні.
Стаття 14. Лікар повинен поважати автономію пацієнта
1.Лікар
(медичний працівник) повинен поважати психофізичну і духовну
цілісність, моральні ідеали, гідність і достоїнство особистості
пацієнта і сприяти їхньому утвердженню при наданні медичних послуг.
2. Лікар зобов’язаний поважати автономію пацієнта навіть у тому
випадку, якщо він не схвалюєйого рішення про відмову від запропонованих
окремих процедур чи лікування в цілому.
3. Пацієнт має право на свободу вибору і використання нетрадиційних з
точки зору медичної науки і практики методів діагностики і лікування.
4. Негуманне ставлення до пацієнта, приниження його людської гідності,
використання в особистих цілях праці пацієнта неприпустимо для лікаря.
Стаття 21. Кожне медичне втручання повинно включати спеціальну процедуру одержання добровільної згоди пацієнта
1.Лікар
зобов’язаний сприяти реалізації прав пацієнта скористуватися
запропонованими медичними послугами чи відмовитися від них.
2. Лікар повинен уникати невиправданої наполегливості та
нав’язування пацієнтові своєї особистої думки, а також будь-яких
релігійних чи атеїстичних поглядів щодо згоди пацієнта на медичне
втручання.
3. За неможливості дізнатися про думку пацієнта щодо медичного
втручання через некомпетентність останнього необхідно звернутися до
його родини або законного представника.
4. Тільки вкрай важкий стан пацієнта (загроза життю чи непритомність),
що вимагає невідкладного медичного втручання, та неможливість
зв’язатися з його законними представниками або родиною звільняють
лікаря від зобов’язання отримання згоди.
Стаття 22. Оголошення про несприятливий чи смертельний прогноз
1.Рішення
про оголошення несприятливого чи смертельного прогнозу повинно
прийматися лікарем, виходячи з його досвіду, з урахуванням думки самого
пацієнта та його близьких.
2. Надання інформації про
несприятливий чи смертельний прогноз, що може травмувати пацієнта,
повинно бути обачним і проводитися з необхідним почуттям такту та
розумінням психологічного стану хворого.
3. Родина хворого може бути попереджена про несприятливий діагноз, якщо сам пацієнт не заперечує цього.
4. У певних випадках на прохання самого пацієнта або якщо пацієнт
знаходиться в тяжкому психофізичному стані, він може бути залишений у
невіданні щодо небезпечного діагнозу і прогнозу.
Стаття 23. Надання медичної допомоги вмираючому
1.Лікар
(медичний працівник) повинен надавати медичну допомогу і моральну
підтримку вмираючому до останньої миті його життя, прикладаючи всіх
зусиль для полегшення страждань і збереження вмираючому його гідності
як особистості.
2. Лікар виступає гарантом надання хворому духовної і моральної підтримки з боку служителя будь-якої релігійної конфесії.
3. Активні заходи щодо підтримки життя пацієнта припиняються тільки тоді, коли стан людини визначається як незворотна смерть.
4. Лікар не має права навіть у випадках, що здаються йому безнадійними,
навмисно прискорювати смерть хворого або переривати необхідне
лікування. Участь медичного працівника в евтаназії є неприпустимою.
5. Лікар, що лікував пацієнта під час передсмертного захворювання та у
термінальний період життя, не може скористатися заповітними
розпорядженнями, зробленими на його користь, за винятком випадків,
передбачених законом.
Стаття 24. Надання медичної допомоги дітям, людям похилого віку та жінкам
1.Діти, люди похилого віку і жінки – соціальні групи, яким лікар (медичний працівник) надає допомогу у першу чергу.
2. При надання допомоги дітям і жінкам, людям похилого і старечого віку
лікар повинен сприяти забезпеченню соціально справедливого ставлення до
них.
3. Лікар (медичний працівник) повинен шанобливо ставитися до
особистості пацієнтів літнього та старечого віку, виявляти особливий
такт і високу культуру в спілкуванні та роботі з ними.
4. У випадку виявлення лікарем (медичним працівником) факту неналежного
ставлення будь-яких осіб до пацієнтів дитячого і старечого віку,
жіночої статі він звільняється від дотримання принципу конфіденційності.
Стаття 25. Надання допомоги некомпетентним та недієздатним пацієнтам
1.На
надання допомоги некомпетентним та недієздатним пацієнтам лікар повинен
отримати згоду батьків, опікунів чи їх законних представників.
2. Якщо вік і стан неповнолітнього чи дорослого, що перебуває під
опікою, допускають можливість адекватного розуміння ними того, що
відбувається. Лікар зобов’язаний роз’яснити їм
необхідність, мету і методи передбачуваного медичного втручання.
3. Якщо неповнолітній вимагає конфіденційності в наданні медичних
послуг, лікар повинен з’ясувати причини, з яких пацієнт не бажає
інформувати батьків або інших законних представників, і пояснити
необхідність залучення останніх до його лікування.
4. Медична допомога особам, визнаним судом обмежено дієздатними,
надається за їх згодою та згодою їх батьків або інших законних
представників.
5. У разі потреби невідкладного медичного втручання, якщо неможливо
зв’язатися з батьками або законними представниками
неповнолітнього чи дорослого, що перебуває під опікою, лікар (медичний
працівник) зобов’язаний надати необхідну допомогу.
Стаття 28. Лікар повинен поважати та підтримувати право пацієнта вільно обирати лікаря та медичний заклад
1. Лікар повинен сприяти реалізації права пацієнта на вільний вибір лікаря та медичної установи.
2. Лікар не повинен чинити перешкоди пацієнтові у реалізації права довіри свого подальшого лікування іншому лікареві.
Стаття 29. Відмова лікаря від надання медичної допомоги
1.Лікар
вільний у виборі пацієнта та умов, за яких здійснюється медична
допомога, за винятком невідкладних та екстрених випадків.
2. Етично виправданою може бути відмова лікаря від лікування людини, у
якої, на його думку, відсутнє захворювання або у випадках, коли
лікування з різних причин протипоказане.
3. Лікар не несе відповідальності за здоров’я пацієнта в разі
відмови останнього від медичних приписів або порушення ним
встановленого для нього режиму. Лікар має право відмовитися від
подальшого ведення пацієнта, якщо останній неодноразово порушував
правила внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я або не
виконував медичних приписів, за умови, що ця відмова не загрожуватиме
життю та здоров’ю хворого та інших людей.
4. Якщо пацієнт має можливість вибору лікаря, останній може
скористатися своїм правом відмовитися від надання медичної допомоги
пацієнтові з особистих причин.
Источник: http://artmed.com.ua |
